Олдос Хакслі
написав «Прекрасний Новий Світ» майже вісімдесят років тому, але книга сприймається так, наче написана вчора (особливо цікаво те, як письменник зміг спрогнозувати
майбутнє генної інженерії). Ця книга – унікальна футуристична антиутопія,
антиутопія, у якій всі щасливі. Майже всі, бо це щастя - лише в
найтривіальнішому сенсі: люди прикрашають життя простими насолодами, але живуть
без науки, мистецтва, філософії чи релігії. Словом, живуть без глибокого сенсу.
Працюючи наполегливо й ефективно в робочий час, у неробочий час люди живуть
інфантильним способом, ніколи не займаючись своїм розумом та задовольняючи себе
сексом та наркотиками.
Цікавою знахідкою
Хакслі є образ Дикуна, людини, яка дивиться на майбутні зміни в суспільстві
практично очима нашого сучасника й озвучує думки й сумніви читача, а також страхи
самого автора, яка не може бути щасливою в цьому «прекрасному» новому світі.
Чого ж боїться письменник,
виходячи з його найвідомішого твору? Того, що не буде причин забороняти книг,
бо не знайдеться того, хто хотів би їх прочитати. Того, що істина захлинеться в
морі брехні. У підсумку, що людство погубить те, що воно
найбільше любить.
Немає коментарів:
Дописати коментар