Співчуття чи відраза?

 

Безмежно приємно бути  знайомою з авторкою книги, яка є до того ж колегою. Тим з більшою цікавістю бралася за її прочитання. Тема твору – гостра й актуальна, булінг у шкільному середовищі та його наслідки. Цікава побудова твору – включення до тексту фрагментів щоденника, в той час як основна дія відбувається протягом достатньо короткого терміну, дозволяє прослідкувати всі подробиці, етапи розгортання й накопичення подій, які призвели до трагічних наслідків. Ставлення до головної героїні – неоднозначне. Так, її шкода, адже частина однолітків ображає її роками, інші однокласники й учителі байдуже ігнорують інциденти, а родина не в змозі захистити дитину. Водночас Міра начебто колекціонує моральні злочини проти неї, зациклюючись на кожній дрібниці, і, здається, часто просто «накручує» себе, поводиться відповідно, й викликає ще більшу обструкцію в класі. Книга має два варіанти фіналу, більш та менш трагічний, і кожен читач обере для себе сам, яким має бути розв’язок сюжету, так само, як і визначиться для себе із ставленням до головної героїні. Книгу варто прочитати школярам, учителям, батькам, впізнаючи знайомі типи й ситуації, а можливо й переосмислити в дечому свою поведінку.

Громада, ідентичність, стабільність

Олдос Хакслі написав «Прекрасний Новий Світ» майже вісімдесят років тому, але книга сприймається так, наче написана вчора (особливо цікаво те, як письменник зміг спрогнозувати майбутнє генної інженерії). Ця книга – унікальна футуристична антиутопія, антиутопія, у якій всі щасливі. Майже всі, бо це щастя - лише в найтривіальнішому сенсі: люди прикрашають життя простими насолодами, але живуть без науки, мистецтва, філософії чи релігії. Словом, живуть без глибокого сенсу. Працюючи наполегливо й ефективно в робочий час, у неробочий час люди живуть інфантильним способом, ніколи не займаючись своїм розумом та задовольняючи себе сексом та наркотиками.

Цікавою знахідкою Хакслі є образ Дикуна, людини, яка дивиться на майбутні зміни в суспільстві практично очима нашого сучасника й озвучує думки й сумніви читача, а також страхи самого автора, яка не може бути щасливою в цьому «прекрасному» новому світі.

Чого ж боїться письменник, виходячи з його найвідомішого твору? Того, що не буде причин забороняти книг, бо не знайдеться того, хто хотів би їх прочитати. Того, що істина захлинеться в морі брехні. У підсумку, що людство погубить те, що воно найбільше любить.

#7книг_у2019

Ніщо не є тим, чим здається

Існують певні автори, яким вдалося створити самобутній власний жанр. Один з них - Ніл Гайман. Його книги - унікальне поєднання гумору і тверезого розуму, голос професійного  оповідача, який робить дивні фантастичні стрибки уявою. 

«Океан в кінці провулку» написаний  з рідкісним розумінням всього, що робить нас людьми, показує силу історії, яка розкриває і захищає нас від темряви всередині і зовні. Це хвилююча, страшна, елегійна байка настільки тонка, як крило метелика і загрозлива, як ніж у темряві.

Ця історія є сумішшю безпорадності й невинної наївності дитинства з давньою, навіть архаїчною мудрістю, з таємницею і дивом, незрозумілими й незбагненними, і речами, які ховаються по кутах реальності й просочуються через тріщини світу. Там дружба і любов, і жорстокість і обурення. І є монстри. Але найстрашніші монстри походять від самих людей, від глибокої темряви, яка живе всередині нас.

Цю книгу глибоко відчують всі ті, кому було одного разу сім, хто був «книжковою» дитиною, самотньою, а іноді і чужою для своїх батьків. Особливо «зайде» вона тому, чий перший досвід знайомства зі смертю припав на раннє дитинство й вніс зміни у все подальше життя. Можливо, через прийшло страшне усвідомлення того, що життя не є безпечним, що дорослі можуть бути не гарантією захисту, що світ має зуби і готовий вкусити в будь-який час. І ви розумієте, що ніщо не виглядає так, як здається - і що немає ніякої причини, чому ставок не може бути океаном...