А може, просто "Примха"?...

Читаю все, що виходить з-під пера Люко Дашвар. Більшість книжок – дійсно, книга «однієї ночі» (саме з такої рекомендації почалося знайомство з творчістю авторки), тобто читається за одну ніч, на одному подиху. Але коли згадую прочитане, перш за все приходить на згадку саме «Молоко з кров’ю». Роман про фатальне кохання, про фатальну жінку, про прокляття, про мару, про таємниці, про загублені життя, про зраду, про біль  душевний. Мабуть, саме ця емоція від книги – найсильніша, саме біль. І ще – подив. Навіщо так ускладнювати? Все ж могло бути зовсім по-інакшому, просто, і всі були б щасливі. Що примусило героїв іти таким складним, заплутаним, травматичним і для них, і для їх близьких, у підсумку – фатальним – шляхом? Невже сюжет так карколомно закручений лише для того, щоб книжка відбулася? Чи цей сюжет міг бути взятий із життя, з тих часів, коли письменниця працювала в газеті й читала листи, що надходили до редакції? Можливо, й насправді в якомусь невеликому післявоєнному селі палала подібна хвора, гарячкова, темна, тяжка, грішна, спопеляюча любов? І коралове намисто насправді – це не просто прикраса?...